баранчик
Баранчик, -ка, м. 1) Ум. отъ баран. Пасуться три баранчики. 2) Бекасъ. 3) Хвостикъ арбуза. Узяв кавуна, держачи його за баранчика. 4) Одно изъ колесъ въ плугѣ безъ обода. 5) При игрѣ въ ланки: каждый изъ стоящихъ на крайнихъ ямкахъ двухъ мальчиковъ, катающихъ мячъ. 6) Часть уздечки. Cм. гнузда. 7) мн. баранчики. Раст. первоцвѣтъ, Primula officinalis. Ум. баранчичок.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 28.
Том 1, ст. 28.