ген
Ген нар. 1) Вонъ тамъ. На небі чистому ген хмара бовваніє. Ген там на долині під могилою огонь палає. 2) ген-ген. а) далеко-далеко. Пійдем ген-ген на гору. б) очень, сильно. Мотря таки ген-ген забарилась. 3) Какъ существительное: названіе дѣтской игры, состоящей въ бросаніи ножа (съ кулака, съ ладони, съ головы, зубами) такъ, чтобы онъ воткнулся въ землю. Не отсюда ли и выраженіе: дати гену — сильно побить?
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 279.
Том 1, ст. 279.