вінець
Вінець, -нця, м. 1) Вѣнокъ. Ізвила вінець та пішла в танець. Ой де взялися буйнії вітри, скинули вінок у тихий Дунай. 2) Вѣнецъ. На главу йому корону, вінець щирозлотий. 3) Обрядъ вѣнчанія; вѣнецъ. Одчини ворітця до конця, Іде твоя сестриця од вінця. Розчесав їй косу до вінця. Що твоє дитя чувало? Під царським вінцем стояло, правою рукою шлюб брало. 4) Дѣвство, дѣвственность. збавити, розвити вінець. Лишить дѣвственности. Ум. вінчик.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 238.
Том 1, ст. 238.