відтинати
Відтинати, -на́ю, -єш, сов. в. відтяти, -дітну, -неш, гл. Отсѣкать, отсѣчь, отрубливать, отрубить. Вона йому голову відтяла. відтяти пелену. Отрѣзать подолъ — наказаніе женщинѣ за прелюбодѣяніе. А з Марсом чи давно піймавши, Вулкан їй пелену відтяв? річ відтяло (кому, у кого). Не въ состояніи заговорить, отняло языкъ.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 231.
Том 1, ст. 231.