шабля
Шабля, -лі, ж. 1) Сабля. Блиснем шаблями, як сонце в хмарі. Береженого і Бог береже, а козака шабля стереже. 2) = міч 2. Ум. шабелька, шабеленька, шабелечка. Серед війська стоячи і шабельку держучи. Із під бока шабеленьку витягає.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 481.
Том 4, ст. 481.