тямучий
Тямучий, тямущий, -а, -е. Понимающій, смыслящій, толковый, умный. Він чоловік тямучий, не зопсує діла. Тямуще й нетямуще пішло. Книжки лежать, папери купами: Павло Піддубень дуже тямущий чоловік, всяку старовину молодою головою зазнає.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 303.
Том 4, ст. 303.