турчати
Турчати, -чу́, -чи́ш, гл. = туркати. Невіхна й турчить йому, щоб відвіз та покинув де свою матір у полі.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 297.
Том 4, ст. 297.