толока
Толока, -ки, ж. 1) Работа компаніей не за плату, а за угощеніе. Піп збіра толоку. Толокою писареві хату обмазали. Толокою сінце впорали. Не сам один: толокою йому помагали. 2) Поле, находящееся подь паромъ и служащее выпасомъ для скота; выгонъ. Череда звернула з толоки на шлях. Ой на тім боці да на толоці, там цигани стояли. Запріг шість пар волів у залізний плуг і оре толоку на пшеницю. 3) мн. толо́ки. Общественные лѣса.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 272.
Том 4, ст. 272.