виривати II
Виривати Ii, -ва́ю, -єш, сов. в. вирити, -рию, -єш, гл. Вырывать, вырыть. Зайчик узяв та й вирив ямку на бурті.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 181.
Том 1, ст. 181.