схід

Схід, схо́ду, м. 1) Восходъ. Заходу сонця дожидався і сходу тихої зорі. Мкр. Г. 27. Гетьман Хмельницький козаків до сходу сонця у поход виправляв. ЗОЮР. I. 60. 2) Востокъ. Хуртовина зі сходу на їх найде. К. Іов. 58. схід-со́нця. Помолилась на схід сонця. Шевч. 3) Всходъ (о посѣвахъ). Да нема тому піску сходу. Чуб. V. 970. Нема дощу, — нема сходу. Черк. у. 4) мн. схо́ди. а) Ступеньки неподвижной лѣстницы, б) вся неподвижная лѣстница. Рудч. Ск. І. 109. Ми вас сховаємо до півночі під сходи. Гн. I. 155. 5) — душі. Отходъ, смерть. Ударили тричі в старий дзвін на схід душі. ЗОЮР. II. 285. А на схід душі хоч табаки понюхаю. Рудч. Ск. І. 4.