виноватець
Виноватець, -тця, м. 1) Виновникъ. Я не крав деревні, а ось я швидко виноватця знайду. Уміє він пізнати виноватця. 2) Должникъ. Оце по виноватцях ходив, щоб повіддавали, хто скільки позичав, так нема — не молотили.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 173.
Том 1, ст. 173.