спільник
Спільник, -ка, м. 1) Членъ товарищества, общества, артели, компаньонъ. 2) Соучастникъ, сообщникъ, сотоварищъ. Страх напав на синів Заведеєвих, що були спільниками Симонові. 3) Берущій землю съ половины. Спільники садили капусту з половини.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 178.
Том 4, ст. 178.