вимовний
Вимовний, -а, -е. 1) Выразительный, краснорѣчивый. Коли справді Бог дав чоловікові кебету до писання, то перше всього дає йому гарне вимовне слово. 2) Условленный, условный. 3) Укорительный; сопряженный, соединенный съ укорами. Не дай мені, Боже, служащого хліба: служащий хліб добрий, та тільки вимовний; по кусочку крає, що-дня вимовляє.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 171.
Том 1, ст. 171.