свічка
Свічка, -ки, ж. 1) Ум. отъ свіча. Свѣчка. Ой зсучу я яру свічку. 2) По нар. повѣрью звѣзды — небесныя свічки, для каждаго человѣка по одной; когда человѣкъ умираетъ, его звѣзда гаснетъ, когда живетъ грѣшной жизнью — тускнѣетъ; отсюда выраженіе: його свічка я́сно горить, — онъ живетъ хорошей, праведной жизнью. 2) Длинная шерстяная кисть сзади пелерины верхней одежды лемковъ, называемой чуга. 3) — божа. Раст. Gymnadonia odoratissima. Ум. свічечка, свіченька.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 110.
Том 4, ст. 110.