руйновище

Руйновище, -ща, с. Развалины, мѣсто покрытое развалинами. Бо пустками вони (до́бра), руйновищем стояли. К. Дз. 99. Оттим же то живе він у руїнах, в руйновищі, що люде подбігали. К. Іов. 34.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 85.

Випадкові слова

Движки́й, -а́, -е́. Удобоподвижный.

повністю...

Задекретува́ти, -ту́ю, -єш, гл. Приказать, дать указъ. Як ваше лукаве серце поверне справою, так він бідаха (царь) і задекретує. К. ХП. 32. Одно тілько наше зосталось при нас — живе українське слово. І тому задекретовано згинути. К. ХП. 128.

повністю...

Тузатися, -заюся, -єшся, гл. Возиться, толкать другъ друга, бороться, спорить. Жінка кричить: давай мені віжки! А я кажу: сам поганятиму! Тузались отак собі обоє, тузались. Грин. II. 179. Дітвора почала тузатись — кому ноту закинути. Св. Л. 42. Вони там проміж себе тузались: той правив гроші, а в того либонь не було. Павлогр. у.

повністю...