розчумати

Розчумати, -маю, -єш, гл. Понять, уразумѣть. О. 1861. XI. Кух. 12. Він не розглядів і не розчумав нічого. Кв. II. 175.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 62.

Випадкові слова

Подарковий, -а, -е. 1) Относящійся къ подарку. 2) Служащій подаркомъ. Рушник подарковий. Вас. 168.

повністю...

На́вірток, -тка, м. Коловерть, сверло съ вращающейся кривой ручкой?

повністю...

Згори́ нар. 1) Сверху. 2) Впередъ. Згори гроші дає. Камен. у.

повністю...