пускатися

Пускатися, -каюся, -єшся, сов. в. пуститися, -щуся, -стишся, гл. 1) Пускаться, пуститься. Мідяні човна, золоті весла. Ой пустимо ж ся на тихий Дунай. АД. І. 1. Пустимось кіньми, як дрібен дощик. АД. І. 9. Два роки в речі не пускався. Мкр. Г. 8. Не трать, куме, сили, пускайсь на дно. Грин. І. 240. 2) Расти, вырасти. Червона рожа зацвіла; і треба ж, на біду, — край неї хміль пустився. Греб. 371. 3) Только сов. в. Начать, стать; начаться. Пустився я йти, коли дощ. Могил. у. А тут уже й дітки пустилися. Породила Мотря за три роки трьох синів. Мир. ХРВ. 90. 4) — на що. Итти, пойти, рѣшиться на что. Я не вірю, щоб Христя на таке пустилася. Мир. Пов. II. 110. 5) — чого. Выпускать, выпустить изъ рукъ. Як припала до кухля, неначе її уста до його прикипіли, та поти всього не випила, — не пустилася. Мир. Пов. II. 113. пуститися берега. Забросить все, ни о чемъ не заботиться, опуститься. Чи можно ж із таким чоловіком зорудувати? Пустився берега зовсім. Г. Барв. 284. А я теж пустилась берега. Де було перш чисто, — тепер сміття по коліна. Г. Барв. 393. 6) духу пускається хто. Испускаетъ духъ, умираетъ. Коні біжать, духу пускаються, а він все свариться: чого помалу їдеш? Св. Л. 269.