прикмета

Прикмета, прикміта, -ти, ж. 1) Примѣта, знакъ. Поробили в моїх гаях прикмети. К. ЧР. 226. Прикміта козацькая. Грин. III. 592. на прикметі. На примѣтѣ. У гаю дві криниці в єї на прикметі було: у одній сцілюща, а в другій живуща вода. ЗОЮР. II. 55.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 420.

Випадкові слова

Годі нар. 1) Полно, довольно, баста. Та годі сидіти, та пора летіти. Мет. От Іван і годі її стріляти. Рудч. Ск. І. 13.6. Ждала, ждала, та й годі сказала. Ном. № 5628. 2) Дальше нечего сказать, баста, да и только. Добре мені так, що годі. МВ. І. 15. Лихо, та й годі. Ном. № 2224. Рай, та й годі. Шевч. 35. Сміх, та й годі. Шевч. 285. 3) Нельзя, невозможно.

повністю...

Дарови́зна, -ни, ж. Подаренныя вещи. Оце свита — даровизна. Черкас. у.

повністю...

Заборо́татися, -таюся, -єшся, гл. Запутаться (въ прямомъ или переносномъ смыслѣ). Вік заборонився, та вже не знає що в робить. Волч. у.

повністю...