поночі
Поночі нар. 1) Впотьмахъ. Святий та божий! свічки поїв, а поночі сидить. Поночі ходиш, що вже ся темніє. 2) Темно. Та й поночі! Не вздриш нічогісінько, хоч око виколи. На вечір сонце повернуло, поночі йти, — буду коло вас ночувать.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 312.
Том 3, ст. 312.