покувати

Покувати, -ку́ю, -є́ш, гл. 1) Сковать, выковать (во множествѣ). Да покувала б я, да позолотила золотії крилечка. Мет. 146. Покуймо ж собі мідяні човна, мідяні човна, золоті весла. АД. І. 1. 2) Подковать (многихъ). Ой як коні покую і як сани поладжу, то по твою біль поїду. Чуб. III. 470. Вчився робити, черевичків шити. І пошив, покував. Мил. 45. 3) Перестать куковать (о кукушкѣ). Уже зозуленьки та й покували, соловієчки пощебетали. Чуб. V. 802.