позивати

Позивати, -ва́ю, -єш, гл. Привлекать къ судебной отвѣтственности, предъявлять искъ къ кому, судиться съ кѣмъ. Позиваєте мене і в рокове свято на... суд. К. Кр. 37. Ой пішов міщанин міщаночку позивати, присудили старі люде добре попрохати. Чуб. V. 1075.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 264.

Випадкові слова

За́нузд, -ду, м. Взнуздка. на за́нузді бу́ти. Быть взнузданнымъ. Ой наші узди в конях на занузді. ЗОЮР. І. 186.

повністю...

Відпливати, -ва́ю, -єш, сов. в. відпливти, -ву, -веш, відплинути, -ну, -неш, відплисти, -ву, -веш, гл. Отплывать, отплыть. Селезник одплив трохи далі. Грин. І. 104. Сіли собі у човничок, од бережка відплинули. Чуб. V. 558.

повністю...

Пропасть, -ти, ж. 1) Гибель. Пху! на його пропасть! 2) Пропасть, бездна. ЕЗ. У. 39. Гн. II. 25.

повністю...