погонець
Погонець, -нця, м. 1) = погонич 2. Був в погонцях за Дунаєм. 2) Погонщикъ, посланный за кѣмъ въ погоню. Біглому єдна дорога, а погонцеві десять.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 234.
Том 3, ст. 234.