повтікати
Повтікати, -ка́ю, -єш, гл. 1) Убѣжать (о многихъ). Люде повтікали з хати. Були на масніші вареники, та в піст на вербу повтікали. 2) Вытечь (во множествѣ). Були річки — повтікали, були ставки — повсихали.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 228.
Том 3, ст. 228.