поворкувати

Поворкувати, -ку́ю, -єш, гл. Поворковать. Виглянь, голубко, та поворкуєм, та посумуєм. Шевч. 141.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 226.

Випадкові слова

Хатяний, хатєний, -а, -е. Относящійся къ хатѣ. Шух. І. 89.

повністю...

Червонявий, червонястий, -а, -е. Красноватый. Одлиск червонястий майнув по білих стінах. Левиц. І. 26.

повністю...

Купалий, -а, -е. Красивый? На нашеї на вулиці все купалиї молодці. Ой нема, нема найкупавшого над Івана над нашого, бо його дівка скупавіла, дівка Храсина полюбила. Чуб. III. 201.

повністю...