перцювати
Перцювати, -цю́ю, -єш, гл. 1) Очень энергично что либо дѣлать, чего либо требовать. А він по тій ріллі з конякою перцює, біга. Вже не даремне батько так перцювали, щоб її (подушку) покласти їм у голови. Та ну бо! й почне з-за Ядама гнути. Росказав би мерщій, що там, та й край, — перцює стара. 2) Дѣлать строгій выговоръ, ругать.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 147.
Том 3, ст. 147.