буркотіти
Буркоті́ти, -чу́, -ти́ш, гл. 1) Ворковать. Ой голубочок гуде, а голубка буркоче. 2) Рокотать, шумѣть. Хвилі росходяться перед байдаком, а ззаду знов буркочучи зливаються. 3) Ворчать. Буркотів собі під ніс, лаючи козаків. Оце тобі, стара бабо, щоб не буркотіла.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 112.
Том 1, ст. 112.