булава

Булава, -ви, ж. 1) Булава, знакъ гетманскаго достоинства, Оттогді то козаки бобре дбали, бунчук, булаву положили, берися Хмельниченка на гетьманство настановили. Дума. До булаті треба голови. Посл. 2) = кийок. Грин. III. 667. Мужик прийшов до вовка: лусь, лусь кийком. А лисичка... каже вовкові: «Крути-верти, вовчику, головою, щоб не поцілив сучий син булавою. Рудч. Ск. І. 21. Ум. Булавка. Ном. № 3944. Булавочка. Чуб. V. 1086.