панотець
Панотець, -тця́, м. 1) Отецъ. Подивітеся, паниченьки, які в мене черевиченьки; отсе мені панотець покупив, щоб хороший молодець полюбив. 2) Священникъ. Панотець глянув на її щире покаяння, звелів Мотрі одвести її у манастир. 2) Хозяинъ, господинъ, сударь, титулъ старыхъ уважаемыхъ людей. Ум. панотченько.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 93.
Том 3, ст. 93.