обпірати II
Обпірати II, -ра́ю, -єш, сов. в. обіпрати, обперу, -реш, гл. — кого. Стирать, постирать бѣлье чье. Діти мої, дітенята, люта зіма буде, а хто мене, стару матір, обпірати буде? Та їх (діти) треба обшить, треба облатать, треба й обіпрать.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 22.
Том 3, ст. 22.