оборіг
Оборіг, -рога, м. Крыша на четырехъ столбахъ, подъ которой складываютъ сѣно или разный хлѣбъ; она опускается по мѣрѣ убыли находящагося подъ ней. Ой лишу я косу в стозі, граблі в оборозі. Як жито в оборозі, то надія в Бозі. ходити оборога. Святочная игра (на праздникъ Пасхи); въ церковной оградѣ четыре человѣка соединяются внизу, а два стоятъ у нихъ на плечахъ и такъ ходятъ. То же Cм. вежа, дзвіниця. Ум. оборожок.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 21.
Том 3, ст. 21.