обітниця
Обітниця, -ці, ж. Обѣщаніе, обѣтъ. Давала вона сама собі обітницю до віку вічнього не розлучатися з чоловіком.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 11.
Том 3, ст. 11.