обвикати

Обвикати, -ка́ю, -єш, сов. в. обвикнути, -ну, -неш, гл. Осваиваться, освоиться, привыкать, привыкнуть. Як кіт у хаті обвикне, то не втіче. Лебед. у. Попервах лякались, а там, як обвикли, то ше сами налякають. Драг. 62. Втікає молода од свекрухи до матері, поки обвикне в чоловіка. Г. Барв. 319.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 4.

Випадкові слова

Скитання, -ня, с. Скитаніе. Мил. 201.

повністю...

Сучитися, -чу́ся, -чи́шся, гл. Навязываться, налазить. Так і сучеться до його, а він усе мовчить. Зміев. у. Чого воно, оця невіра, сучеться? Рудч. Ск. II. 206.

повністю...

Золотник, -ка́, м. 1) = золотарь 1. Ой ходімо ж ми до ковальчика, до ковальчика, до золотника, покуймо ж собі мідяні човна, мідяні човна, золоті весла. АД. І. 1. 2) Раст. a) Potentilla tormenloides. Вх. Пч. І. 12; б) Geranium sanguineum. Шух. І. 21. 3) Золотникъ. Лихо приходить пудами, а сходить золотниками. Ном. № 1968. 4) Матка. Желех. Примовляння, як підбірають животи, коли осунуться: «Золотий золотничку, стань собі на містечку; де поставив тебе отець і мати, тут тобі довіку стояти». Грин. II. 17. Ум. золотничо́к.

повністю...