норов
Норов, -ва, м. 1) Нравъ. У тебе не такий норов і зроду був. 2) мн. Капризы, прихоти. Ой сідай, Марусенько, на вози, да кидай батькові норови: що первії норови — попрядки, а другії норови — досвітки. А я твої норови добре знав, тим я тебе аж ніколи не займав. Ум. мн. норівоньки. Десь ти, мила, норівоньки мої знаєш.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 570.
Том 2, ст. 570.