небожа

Небожа, -жа́ти, с. 1) Племянникъ, племянница (ребенокъ). Зайдіть, лишень, то я небожатам якого гостинця дам. Скажете: тітка прислала. МВ. І. 19. 2) мн. Голубчики, милые. Хтіла б бранцями, небожатами, цілий світ звоювати. Гол. І. 133. 3) мн. Употребляется подобно слову небіж 3. Такий мені, небожата, сон приснився (Алканъ-паша къ янычарамъ и рабамъ). Лукаш. 16. Не дуріте дітей ваших, що вони на світі на те тільки, щоб панувать... Дознаються небожата, чия на вас шкура!.. Шевч. 212. Ум. небожатко, небожаточко.