напірати
Напіра́ти, -ра́ю, -єш, сов. в. напе́рти, -пру́, -пре́ш, гл. Напирать, напереть. Напор на мня, як дуч на теля. Із-за Дніпра напірає дурний Самойлтич. Як на осиці лист, тремтить млинок од хвилі. Вода напре, — дивись — то вискочив гвіздок, то паля тріснула, то заставку розбило, а далі і знесло млинок.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 509.
Том 2, ст. 509.