накрикувати
Накри́кувати, -кую, -єш, сов. в. накри́кнути, -кну, -неш, гл. Дѣлать, сдѣлать удареніе на словѣ, выкрикивать, выкрикнуть слово. — Час їхати! — Та вона ж голодна, серце... Дивись, як змерзла! — Я змерзла, я, я! — та так уже на те я накрикує.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 496.
Том 2, ст. 496.