наказ

Нака́з, -зу, м. 1) Распоряженіе, приказъ. А тут і наказ: у поход лагодитись. МВ. (О. 1862. III. 76). Прозьба панська рівно з наказом ходить. Ном. № 1209. 2) Водяная болѣзнь у овецъ. Угор.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 491.

Випадкові слова

Зозулястий, -а, -е. Пестрый, въ черныхъ и бѣлыхъ пятнышкахъ. Козел. у. Уже зозуляста курка не дурно мов півень співає. Хата, 67.

повністю...

Смішитися, -шуся, -шишся, гл. Дѣлать себя посмѣшищемъ. Збіглись вівці, кози, всі попові, та обїли шаровари лепухові.... Не смішися, мій миленький, не смітися, купи собі шаровари та й прикрийся. Грин. III. 326.

повністю...

Козакувати, -ку́ю, -єш, гл. Жить, быть козакомъ. Не козакувать Миколі, бо не буде у його коня ніколи. Ном. № 6291.

повністю...