навал

На́вал, -лу, м. 1) Напоръ воды. Іде він, аж люнув страшенний сплав, ріка, ніби море, шуміє, а повінь все гірше бутніє; приходить на місце, де міст стояв, а навал і в'язи, і міст урвав. Федьк. Поезії. І. 91. 2) Наклонъ (стоящаго столба). Волч. у.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 467.

Випадкові слова

Нещирий, -а, -е. 1) Неискренній. 2) Не настоящій. Нещире то золото, хоть і світиться.

повністю...

Козелець, -льця, м. 1) Козелъ. Вибіг козелець... наставив рожок. Грин. III. 52. 2) Стативъ въ витушці. 3) Снарядъ, подкладываемый мельниками подъ рычагъ при подниманіи жернова съ цѣлью ковки послѣдняго. Галиц. Мик. 481. 4) = козелок.

повністю...

Чепрага, -ги, ж. Аграфъ, застежка, пряжка съ украшеніями (для пояса, ожерелья и пр.). Шух. І. 275, 282, 130, 133.

повністю...