набій
Набі́й, -бо́ю, м. 1) Зарядъ. У ладівниці ні однісінького набою. 2) Навалъ снѣга на дорогѣ. 3) Утоптанная снѣговая дорога а также слѣды санной дороги, замѣтные изъ подъ наметеннаго снѣга. 4) Гусеница насѣкомаго Arctia.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 463.
Том 2, ст. 463.