міцно
Мі́цно нар. 1) Крѣпко, сильно. Він її пригорнув до серця міцно, поцілував. Міцно нездужає. 2) Прочно.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 434.
Том 2, ст. 434.