кут
Кут, -та, м. 1) Уголъ. Запалю я крайню хату на всі штирі кути. Мого Василя поховали за цвинтарем у куті. Язичок мельне та й у кут, а губу натовчуть. 2) Пространство земли въ углѣ, образованномъ двумя сливающимися рѣками. Зробила той кут якась річка самотека, павши у річку Остер. 3) Свиной хлѣвъ. Cм. кутець. 4) Родъ дѣтской игры. Cм. куток. Ум. кутик, куток.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 332.
Том 2, ст. 332.