кум

Кум, -ма, м. Кумъ. То Хмельницький теє догадав, кумом його до себе прохав. Дума. Куми. Кумъ и кума вмѣстѣ. В кого діти мруть, то треба тому брати кумів стрічних. Ном. № 83. Неси ж в хату, а я верти кинусь за кумами. Шевч. 102. одкупні куми. Кумовья, замѣняющіе, послѣ соотвѣтственнаго народнаго обряда, прежнихъ, обыкновенныхъ, кумовьевъ, при чемъ послѣдніе совершенно теряютъ всѣ права кумовьевъ, — такая замѣна дѣлается только въ случаѣ долгой болѣзни ребенка. Cм. купо́вана мати. Мнж. 183. про́хані куми. Обыкновенные воспріемники. Мнж. 183. стрічані куми. Встрѣчные кумовья. Мнж. 183. рідний кум. Кумъ-воспріемникъ по отношенію къ отцу дитяти, послѣдній же — просто кум. Мнж. 183. Ум. кумась, куме́ць, кумочок, кумцьо. Здоров, кумасю мій, Кіндрате! Гліб. Прийде кумець на обідець, а ложки не буде. Ном. № 11899. Ой щучечки за для кумочка, а карасі за для кумасі. Посл. Та кумцьо таки не випив. Св. Л. 59.