криниця

Криниця, -ці, ж. 1) Ключъ, родникъ, источникъ. Піди до криниці; поки півні не співали, умийся водою. Шевч. 15. До доброї криниці стежка утоптана. Ном. № 4471. 2) Одно изъ созвѣздій. По дорозі (млечный путь), саме в розсохах єсть криниця — чотирі зірки, а від неї пішла дівка з відрами — три зірки. Мнж. 148. Ум. криниченька, криничка. Ой у полі криниченька на чотирі зводи. Мет. 7. Зайду до тієї кринички, що я чистила, то, може, там нап'юсь. Рудч. Ск. II. 57.