коренити

Коренити, -ню́, -ни́ш, гл. 1) Укоренять. 2) Бранить сильно, ругать. Не коренила ж вона його ні трохи. Кв. II. 19. Кого попало і корениш, і ганить. Стор. І. 53.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 283.

Випадкові слова

Ди́вдерев, -ва, м. = Дивдерево. Лв. 98.

повністю...

Лу́чик, -ка, м. Родъ вѣшалки для шапокъ. Вирубається щиток з дубка і сучки на йому обрубуються і загинаються покіль сирі, та так і засохнуть. А тоді сей лучик прибивають до полутрямка і шапки на йому вішають. Шапок чотирі, а то й п'ять. Черниг. у.

повністю...

Болотнівка, -ки, ж. Болотная трава. Зміев. у.

повністю...