конечне
Конечне нар. 1) Непремѣнно, неизбѣжно. Вони почули, що за пшеницею треба конечне йти в двір фараонів. Любилося двоє дітей сердечне, присудив Господь розлучити конечне. 2) не конечне. Не совсѣмъ, не очень. Не конешне вона влюбляла, як до чоловіка трапиться гість.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 277.
Том 2, ст. 277.