когут
Когут, -та, м. 1) Пѣтухъ. Два когути, два дима, дві господині ніколи не погодяться. 2) Тетеревъ (у гуцуловъ). 3) Пѣтушье перо на шляпѣ гуцула. Ум. когутик. Ув. когутище. Є у мене когутище, що всю нічку кукуріче.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 262.
Том 2, ст. 262.