ковер
Ковер, -вра, м. 1) Коверъ. Од свата до свати доріжка услата шитими коврами. 2) Одѣяло. Ум. кове́рець. На віз посадила та коверцем заслала. Ночувало, моя матінко, під коверцем.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 261.
Том 2, ст. 261.