кобзарь
Кобзарь, -ря́, м. 1) Пѣвецъ, акомпанирующій себѣ на кобзѣ. Кобзарі швендяють поміж людьми, грають на кобзах, на бандурах да співають усяких пісень. І про неї добрим людям кобзарі співають. 2) Поэтъ. Кобзарю! не дивись ні на хвалу темноти, ні на письменницьку огуду за пісні.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 259.
Том 2, ст. 259.