калина

Калина, -ни, ж. 1) Раст. калина, Viburnum opulus — дерево и ягоды. Та висип же, мила, високу могилу, та посади, мила, червону калину. Мет. 93. Ой у лузі на калині зозуля кувала. Мет. 97. 2) Дѣвство, а также кровавый знакъ на сорочкѣ послѣ перваго совокупленія. Темного лугу калина, доброго батька дитина: хоть вона по ночах ходила, та калину при собі носили: купували купці — не продала, прохали хлопці — вона не дала, шовком ніженьки зв'язала, за всіх тому Іванку держала. Чуб. IV. 451. калину ламати — въ свадебныхъ пѣсняхъ: терять дѣвство. калину стратити. Потерять дѣвственность. 3) Названіе вола или коровы темнокрасной масти. КС. 1898. VII. 41. Kolb. І. О5. Ум. кали́нка, кали́нонька, кали́ночка. Зашуміла шабелька, як в лузі калинка. Н. п. Ой у лузі калинойка, там дівчина походила, калинойку поломила. Чуб. III. 472. Зацвіла калинонька в лузі. Чуб. V. 63. Будуть пташки прилітати, калиноньку їсти. Н. п. Ой припну я коня коло калиночки. Гол. Ла зацвіла калинонька к Роздву... У нашої Мар'юхни на подолі. Чуб. IV. 445.