каламут
Каламут, -та и -ту, м. 1) = баламут. 2) Ссора, раздоръ; смута, волненіе. Прийшов сюди, — ну вже й буде каламут. Досі як хо́роше було, тихо, поки його не було. Павлоградъ. Cм. каломут.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 209.
Том 2, ст. 209.